ВС высказался по заключению дополнительного соглашения к договору

ВС высказался по заключению дополнительного соглашения к договору



01.11.2019 16:41

Суд не имеет права признать заключенным договор без предусмотренного договором или законом обязательства другой стороны на его заключение. Такое заключение сделал ВС в постановлении №922/2743/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

27 серпня 2019 року                         м.Київ                               №922/2743/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого — СЕЛІВАНЕНКА В.П.,
суддів: БУЛГАКОВОЇ І.В., МАЛАШЕНКОВОЇ Т.М. —

розглянув касаційну скаргу ТОВ «Харківжитло» на рішення Господарського суду Харківської області від 4.01.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 за позовом ТОВ «Титан» до ТОВ «Харківжитло» про внесення змін до договору, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача — ТОВ «Укрестейт».

РУХ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Позов було подано про внесення змін до договору про пайову участь у будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями від 12.01.2006 №22/1 шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 23.08.2018 до вказаного договору.

2. Позов обґрунтовано наявністю законодавчо визначених підстав та підстав, передбачених п.6.11 договору, для внесення змін до договору.

Короткий зміст рішень суду

3. Рішенням ГСХО від 4.01.2019, залишеним без змін постановою САГС від 24.04.2019, позов задоволено повністю; внесено зміни до договору шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору у такій редакції:

«Додаткова угода до договору на пайову участь в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями від 12.01.2006 №22/1 (м.Харків 23.08.2018).

ТОВ «Харківжитло», іменоване далі «товариство», ТОВ «Титан», іменоване далі «пайовик», і ТОВ «Укртрейд», іменоване далі «новий пайовик»… досягли домовленості про необхідність укладення цієї додаткової угоди до договору від 12.01.2006 №22/1 про таке:

1. Пайовик, керуючись правом, передбаченим п. 6.11 договору, передає, а новий пайовик приймає, права і обов’язки за договором, в результаті чого новий пайовик стає стороною договору, в результаті чого товариство зобов’язується виконати умови договору на користь нового пайовика.

2. Відповідно до п.4.4. договору, пайовик оплачує на користь товариства 44095,50 грн., що становить 0,5% від суми договору 8819101,99 грн.

3. У момент підписання цієї додаткової угоди пайовик передає новому пайовику договір, включаючи всі додатки до нього, і підтвердження проведеної в повному обсязі оплати відповідно до п.3.1 договору.

4. Підписанням цієї додаткової угоди сторони підтверджують факт проведення повного розрахунку за договором, здійсненого пайовиком на користь товариства.

5. В іншій частині умови договору залишаються без змін…»

4. Рішення і постанова мотивована наявністю підстав для внесення змін до договору шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору в редакції, запропонованій позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ «Харківжитло», посилаючись на ухвалення оскаржуваних судових рішень зі справи з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, просить відповідні судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що:

— матеріали справи не містять жодних доказів вчинення відповідачем дій, які свідчили б про прийняття пропозиції укласти додаткову угоду або про істотну зміну обставин згідно зі ст.652 Цивільного кодексу, тому відсутні підстави для визнання додаткової угоди від 23.08.2018 до договору укладеною в судовому порядку;

— враховуючи положення ч.1 ст.3, стст.6, 627, 651 ЦК, а також те, що ні з договору, ні із закону не випливає обов’язку відповідача вносити зміни до договору, скаржник доходить висновку, що ТОВ «Харківжитло» не було зобов’язане укладати додаткову угоду до договору;

— суди дійшли хибних висновків про наявність підстав для внесення змін до договору з мотивів, наведених у позовній заяві, адже сторони договору не досягли згоди щодо змін умов, і позивач не навів виняткових випадків, з якими законодавець пов’язує можливість примусу сторони договору до продовження дії цього договору на змінених умовах;

Читайте также:  "Мастер Шеф" 9 сезон: 7 выпуск от 11.10.2019 смотреть онлайн ВИДЕО

— суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили уступку права вимоги та заміну сторони у договорі, а також безпідставно ототожнили незгоду сторони укласти договір із зловживанням правом, чим порушили принцип свободи договору, змінивши умови договору на власний розсуд;

— крім того, суди вийшли за межі та підстави позову, оскільки позивач, звертаючись до суду, обґрунтував позов тим, що додаткову угоду укладено, оскільки відповідач вчинив дії, направлені на прийняття пропозиції.

Доводи інших учасників справи

7. Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що він погоджується з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, зазначає, що в них правильно відображені фактичні події та правовідносини, які склалися між учасниками цієї справи, зроблені правильні правові висновки та застосовані саме ті норми матеріального та процесуального права, що мали бути застосовані в цій ситуації, та просить відмовити в задоволенні касаційної скарги повністю.

8. ТОВ «Укрестейт» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що:

— будь-які підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні;

— всі доводи касаційної скарги, наприклад, щодо відсутності у господарського суду повноважень та підстав для внесення змін до договору, є хибними;

— цим доводам вже була надана належна правова оцінка судами першої та апеляційної інстанцій — та просить відмовити в задоволенні касаційної скарги повністю.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

9. 12.01.2006 ТОВ «Титан» та ТОВ «Харківжитло» уклали договір №22/1, за умовами пп.2.1, 2.4 якого позивач направляє власні кошти на будівництво будинку за адресою: м.Харків, Полтавський шлях, 144 — у порядку пайової участі і доручає відповідачу сформувати частку позивача у загальному майні пайщиків та забезпечити будівництво будинку, а відповідач взяв на себе зобов’язання збудувати будинок за цією адресою, ввести його в експлуатацію у вересні 2010 року та передати позивачу в натурі нежитлові приміщення відповідно до додатку №2 до договору загальною площею 1379,2 м2.

10. Загальна сума договору була визначена сторонами у розмірі 8819101,99 грн. з ПДВ. Протягом червня—грудня 2008 року зазначені кошти були сплачені позивачем на користь відповідача відповідно до умов договору. Доказів протилежного (несплати коштів, їх неповної сплати тощо) сторони суду не надали.

11. Відповідач не виконав узятих на себе зобов’язань за договором, уведення будинку в експлуатацію у вересні 2010 року не здійснив, передбачені договором приміщення позивачеві не передав.

12. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

— заперечуючи проти зміни сторони в договорі, відповідач як сторона цього договору не наводить жодних розумних і таких, що мають істотне значення, причин для таких заперечень. За умов, коли іншою стороною (позивачем) виконано основний обов’язок (сплачено кошти) за договором, а відповідачем свій обов’язок (збудувати будинок та передати позивачу приміщення) з 2010 року не виконано, така позиція відповідача розцінена судом як зловживання правом свободи укладення договорів, найбільш ефективним способом захисту законних інтересів позивача проти чого слід вважати примусову зміну договору відповідно до заявлених вимог;

— за своєю правовою природою договір є змішаним, містить елементи договору купівлі-продажу та договору про надання послуг, адже основні обов’язки позивача як пайовика вичерпуються сплатою коштів, усі ж інші обов’язки пайовика тим чи іншим чином обслуговують процедуру передання йому збудованої нерухомості, тобто виконання основного договірного обов’язку відповідачем;

— за таких умов позивач на підставі укладеного сторонами договору набув майнові права на відповідну нерухомість, що є об’єктом будівництва (інвестування). Зазначені майнові права не є речовими правами на чуже майно, тому що об’єктом цих прав не є чуже майно, а також вони не є правом власності, оскільки об’єкт будівництва (інвестування) не існує на момент укладення договору (як і на момент виникнення спору), а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, таке майнове право позивача можна визначити як право очікування, воно є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право очікування — це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому;

Читайте также:  НААУ отметила 10 адвокатов-женщин наградами

— стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція майна в розумінні ст.1 Першого протоколу до конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатись правом власності, а відтак і майном. До таких активів може відноситись також і «право очікування», набуте пайовиком у договорі про пайову участь у будівництві;

— мирне володіння майном з необхідністю зумовлює також і безперешкодне його використання та розпорядження таким майном відповідно до вимог чинного законодавства. Щодо зобов’язальних прав у цивільному праві таке розпорядження має форму відступлення права вимоги (цесії), здійснення якої регламентовано стст.512, 519 ЦК. При цьому відповідно до приписів ч.1 ст.516 ЦК заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом;

— суди дійшли висновку, що положення п.6.11 договору в загальному контексті правовідносин сторін не можуть на момент розгляду справи вважатись такими, що вимагають згоди боржника (відповідача) на передання прав вимоги за договором. За змістом основних обов’язків сторін, за вказаним договором пайовик (позивач) повинен був сплатити кошти за майбутні нежитлові приміщення, а відповідач — звести будинок, в якому передбачалося існування відповідних нежитлових приміщень, та передати їх пайовику (позивачу). Усі інші обов’язки позивача як пайовика у договорі спрямовані на подальшу регламентацію процедури виконання відповідачем як забудовником свого основного обов’язку, через що вони не входять до складу виконання, яке мав надати позивач як пайовик за договором: воно (виконання) обмежується лише сплатою відповідних грошових сум;

— зміст положень п.6.11 договору в частині обов’язковості укладення виключно за згодою відповідача додаткової угоди до вказаного договору для заміни сторони пайовика у договорі може мати обмежувальне значення в розумінні ч.1 ст.516 ЦК лише доти, доки пайовиком не виконано повністю його основний обов’язок щодо сплати коштів. Після цього пайовик вільний у здійсненні уступки прав вимоги до забудовника (відповідача), що веде до заміни сторони в договорі, адже основний обов’язок позивача у такому разі вже виконаний й не переводиться на жодну особу <…>.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

16. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов про внесення змін до договору шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору, зазначили, що положення п.6.11 договору не можуть на момент розгляду справи вважатись такими, які вимагають згоди боржника (відповідача) на передання права вимоги за договором. Разом з тим судами попередніх інстанцій не було наведено у прийнятих рішеннях умови зазначеного пункту, які були погоджені сторонами при укладенні договору, та не було належним чином досліджено змісту договору, зокрема в частині підстав та порядку внесення змін до договору та укладення додаткових угод до договору.

Читайте также:  Ксения Собчак рассказала об истинных причинах развода с Максимом Виторганом

17. Зважаючи на ч.1 ст.651 ЦК, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак судами першої та апеляційної інстанцій не було зазначено положень договору, які передбачали б обов’язок відповідача щодо укладення додаткової угоди в порядку, передбаченому п.6.11 договору, на який послався позивач на обґрунтування позовних вимог. При цьому ч.1 ст.516 ЦК щодо заміни кредитора у зобов’язанні, наведена судами попередніх інстанцій як підстава заміни позивача (пайовика) у договорі без згоди відповідача, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі заміна сторони за договором здійснюється в судовому порядку шляхом визнання укладеною тристоронньої додаткової угоди. За таких обставин судами попередніх інстанцій не було належним чином обґрунтовано правових підстав для визнання укладеною додаткової угоди до договору.

18. Суд зазначає, що положення ч.4 ст.188 ГК щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, не означають, що суд має право визнати укладеним договір без передбаченого договором або законом обов’язку іншої сторони на укладення такого договору. З урахуванням викладеного вбачаються неправильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що положення ч.4 ст.188 ГК передбачають можливість суду здійснити втручання в договірні правовідносини сторін відповідно до п.6 ч.1 ст.3, п.6 ч.2 ст.16 ЦК.

19. Слід визнати помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо зловживання відповідачем правом свободи укладення договорів, найбільш ефективним способом захисту законних інтересів позивача проти чого є примусова зміна договору відповідно до заявлених позовних вимог, оскільки свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства і ніхто не може бути зобов’язаний укласти договір без законодавчо встановлених підстав для цього.

20. Також судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено обставини щодо направлення позивачем пропозиції укласти додаткову угоду до договору та дотримання позивачем порядку укладення додаткової угоди до договору згідно з умовами п.6.11 договору, що має істотне значення для правильного вирішення спору по суті.

21. Наведення судами попередніх інстанцій положень Першого протоколу до конвенції не може бути взяте до уваги, оскільки захист прав позивача має відбуватись у спосіб, що не суперечить закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

22. З огляду на наведене ВС дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не з’ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов’язаних з ними доказів, що є порушенням вимог стст.86, 236 ГПК щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їхній сукупності. Наведене згідно із ч.3 ст.310 ГПК є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, а оскільки припис ч.2 ст.300 названого кодексу містить заборону для суду касаційної інстанції з учинення процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та оцінкою доказів, то й для передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У такому розгляді суду першої інстанції необхідно врахувати викладене і встановити обставини, зазначені в цій постанові, оцінити відповідні докази, надати доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись стст.300, 308, 310, 315, 317 ГПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ТОВ «Харківжитло» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 4.01.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 у справі скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

14 − девять =

наверх