1484 ВС: Если судья не согласен с решением ВККС, может обжаловать его в суде

ВС: Если судья не согласен с решением ВККС, может обжаловать его в суде



27.03.2019 17:00

Решение ВККС, нарушающее права и законные интересы лица, может быть обжаловано в суд. Такое заключение сделал ВС в постановлении №9901/646/18, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

30 січня 2019 року                             м.Київ                           №9901/646/18

Велика палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача — САПРИКІНОЇ І.В.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., БАКУЛІНОЇ С.В., БРИТАНЧУКА В.В., ГУДИМИ Д.А., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І.,ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., КНЯЗЄВА В.С., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П., РОГАЧ Л.І., СИТНІК О.М., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Особи 3 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.09.2018 у справі за позовом Особи 3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів про визнання протиправним і скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року Особа 3 звернулася до КАС із позовом, в якому просила визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 26.04.2018 №551/ко-18 про недопуск судді Господарського суду Сумської області Особи 3 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди» та непідтвердження її здатності здійснювати правосуддя.

Ухвалою ВС від 10.09.2018 провадження в цій справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства, оскільки справу не належить розглядати за правилами адмінсудочинства.

За правовою позицією КАС, викладеною в спірній ухвалі, рішення ВККС від 26.04.2018 №551/ко-18, в якому міститься висновок щодо рекомендації Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення з посади судді ГССО Особи 3, є таким рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду. При цьому суд першої інстанції зазначив, що оскарженню підлягає лише рішення ВРП, ухвалене за відповідною рекомендацією.

Не погодившись із таким рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм процесуального права, Особа 3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на її думку, ухвалу суду першої інстанції та направити справу до КАС для продовження розгляду. Обґрунтовуючи свої доводи, скаржниця зазначає про невідповідність ухвали суду першої інстанції засадам верховенства права, Конституції та законам, а також міжнародним нормативно-правовим актам.

ВККС у відзиві на апеляційну скаргу просить в її задоволені відмовити, оскільки КАС прийняв оскаржувану ухвалу з дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВП ВС установила таке.

Президент указом від 28.12.2010 №1290/2010 призначив Особу 3 на посаду судді ГССО строком на 5 років.

Рішенням від 20.10.2017 №106/зп-17 ВККС на підставі п.20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII призначила кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, у тому числі судді Особи 3.

29.03.2018 комісія рішенням №65/зп-18 затвердила результати складення суддями 13.03.2018 анонімного письмового тестування й виконання практичного завдання в межах процедури кваліфоцінювання суддів на відповідність займаній посаді.

Згідно з додатком 3 до цього рішення суддя Особа 3 за результатами складення анонімного письмового тестування отримала 76,5 бала (з максимально можливих 90), за виконання практичного завдання — 50,5 бала (з максимально можливих 120).

Читайте также:  Чистая прибыль Xiaomi упала на 87%, но выручка выросла

26.04.2018 ВККС прийняла рішення №551/ко-18, яким суддю ГССО Особу 3 визнано такою, що не склала іспиту; їй відмовлено в допуску до другого етапу кваліфоцінювання на відповідність займаній посаді; визнано її такою, що не відповідає займаній посаді, та рекомендовано ВРП розглянути питання про звільнення Особи 3 з посади судді ГССО.

У цьому рішенні зазначено, що відповідно до вимог пп.5.1.1.1 та 5.1.1.2 п.5 гл.6 розд.ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» положення максимально можлива оцінка за показником рівня знань у сфері права становить 90 балів, за показником рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні — 120 балів. Оскільки за результатами виконання практичного завдання суддя Особа 3 отримала менше ніж 50% від максимально можливого бала, комісія дійшла висновку, що вона не склала іспиту, а тому не може бути допущена до другого етапу кваліфоцінювання.

Не погодившись із таким рішенням ВККС, Особа 3 звернулася до суду з адмінпозовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та викладені на противагу їм аргументи представника ВККС, ВП уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Закриваючи провадження в цій справі, КАС виходив з того, що рішення ВККС №551/ко-18 має рекомендаційний характер стосовно звільнення Особи 3 з посади судді, а тому не може бути самостійним предметом судового оскарження.

При цьому суд першої інстанції вважає, що висновки ВККС, викладені в спірному рішенні, стосовно: визнання судді такою, що не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів; відмови судді в допуску до другого етапу кваліфоцінювання; визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді, є лише передумовою ухваленню рішенню щодо надання рекомендації, а тому повинні оцінюватись і розглядатися разом з останнім рішенням.

ВП не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У ст.55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У рішенні Конституційного Суду від 14.12.2011 №19-рп/2011 стосовно тлумачення ч.2 ст.55 Основного Закону визначено, що права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції). Для такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, учинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч.3 ст.24 Конституції юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч.1 ст.5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адмінсуду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Читайте также:  Лунный календарь стрижек на октябрь 2019 года: благоприятные дни для стрижки, окрашивания волос, маникюра и здоровья

Отже, гарантоване ст.55 Конституції та конкретизоване в законах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду по захист порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до ч.4 ст.22 КАС у ВС як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради, Президента, ВРП, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВР, Президента, ВРП, ВККС, КДКП визначені в ст.266 КАС.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову в цій справі є визнання протиправним і скасування рішення комісії №551/ко-18, яким, зокрема:

— визнано, що суддя ГССО Особа 3 не склала іспит для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням ВККС;

— відмовлено судді ГССО Особі 3 в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді;

— визнано суддю ГССО Особу 3 такою, що не відповідає займаній посаді.

Рішення ВККС щодо рекомендації ВРП розглянути питання про звільнення Особи 3 з посади судді ГССО позивачка не оскаржує.

У пп.4 п.161 розд.XV «Перехідні положення» Конституції з дня набрання чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2.06.2016 №1401-VIII установлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на
5 років або обрано суддею безстроково до набрання чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Згідно з п.20 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на 5 років або обрано суддею безстроково до набрання чинності законом №1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

За правилами чч.1, 2 та 5 ст.83 закону №1402-VIII кваліфоцінювання проводиться ВККС із метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфоцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфоцінювання, показники відповідності критеріям кваліфоцінювання та засоби їх установлення затверджуються ВККС.

Читайте также:  Закон и Бизнес N 45 (1447). 16 – 22 ноября 2019 г. Анонс публикаций

За чч.2, 4 ст.84 цього закону, за результатами проведення кваліфоцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим законом.

Згідно з положеннями чч.2, 3 ст.88 закону №1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний з рішенням ВККС щодо його кваліфоцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.

Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфоцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфоцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфоцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфоцінювання — якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфоцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких комісія дійшла відповідних висновків.

З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний з рішенням ВККС щодо його кваліфоцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому в КАС.

При цьому ВП зазначає, що рекомендаційний характер має лише останній пункт оскаржуваного рішення ВККС (який Особа 3 не оскаржує та яким рекомендовано ВРП розглянути питання про її звільнення з посади судді ГССО), а всі інші пункти за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивачки, у зв’язку з чим таке рішення може бути оскаржено до суду.

Ураховуючи наведене, ВП вважає, що твердження суду першої інстанції, що рішення комісії №551/ко-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки має рекомендаційних характер, є помилковими.

Водночас ВП звертає увагу, що КАС як судом першої інстанції неодноразово розглядалися справи з аналогічними позовними вимогами, стосовно яких приймалися судові рішення по суті (№№9901/589/18, 9901/580/18, 9901/623/18).

Виходячи із наведеного, ВП дійшла висновку, що судом першої інстанції не повно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено без додержанням норм процесуального права, а тому існують підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали КАС від 10.09.2018 й направлення цієї справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За приписами ст.320 КАС, суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи.

Ураховуючи викладене та керуючись стст.242, 266, 312, 320, 322, 325 КАС, ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Особи 3 задовольнити.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду від 10.09.2018 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

14 − 12 =

наверх