3615 Распечатка с сайта банка условий кредитования - не доказательство, - ВС

Распечатка с сайта банка условий кредитования – не доказательство, – ВС



25.09.2019 17:10

Распечатка из сайта не может быть надлежащим доказательством, поскольку банк имеет право в одностороннем порядке вносить изменения в текст и делает это. Такое заключение сделал ВС в постановлении №175/4576/14-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

17 липня 2019 року м.Київ №175/4576/14-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — КУЗНЄЦОВА В.О. (суддя-доповідач)
суддів: ЖДАНОВОЇ В.С., ІГНАТЕНКА В.М., КАРПЕНКО С.О., ТІТОВА М.Ю. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до Особи 1 про стягнення заборгованості за процентами.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору від 15 вересня 2006 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою 36 процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом

У зв’язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача заборгованість за процентами, нарахованими на прострочену заборгованість по кредиту, яка утворилась за період з 22 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2014 року у розмірі 5331,83 грн.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з Особи 1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість з процентами за договором від 15 вересня 2006 року, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 22 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2014 року у сумі 5331,83 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору утворилась заборгованість за процентами, яка підлягає стягненню.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року апеляційну скаргу Особи 1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що пред’являючи позов, ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало суму кредитного ліміту у розмірі 7121,75 грн., в той час як у самій заяві сума кредитного ліміту встановлена у розмірі 2900 грн. Крім того позивач, посилаючись на борги за іншими картками не довів їх взаємозв’язок з кредитною карткою від 15 вересня 2006 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд, у порушення вимог статей 303, 304, 313, 316 ЦПК, не виконав функції, покладені на нього процесуальним законом, не встановив фактичні обставини справи, не дав оцінки доводам сторін та в рішенні не навів мотивів скасування рішення місцевого суду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу Особи 2 відхилено, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що наявні підстави для задоволення позову, оскільки боржником не було проведено повного погашення заборгованості, у зв’язку з чим зобов’язання за кредитним договором не припинилося, а тому в ПАТ КБ «ПриватБанк» не було підстав для припинення щомісячного нарахування процентів на суму простроченої заборгованості за кредитом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 1 просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Читайте также:  28-ма річниця незалежності: привітання з Днем незалежності України 2019

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що позивачем не доведено отримання коштів відповідачем за кредитною карткою № 1 та розпорядження ними, оскільки надана позивачем виписка про рух коштів достовірно не підтверджує, що кредитними коштами у сумі кредитного ліміту, що становить 2900 грн розпорядився саме відповідач. Поза увагою апеляційного суду залишилися доводи заявника про те, що заява від 15 вересня 2006 року про видачу кредитної картки б/н заповнена на підставі паспорта серії №2, виданого 21 вересня 1977 року ОВД Красногвардійським РИК міста Дніпропетровська, однак у відповідача в цей період вказаного паспорта вже не було понад чотири роки, внаслідок зміни попереднього паспорта 18 квітня 2002 року на інший серії №3 та який було видано Дніпропетровським РВ УМВС в Дніпропетровській області. Також апеляційним судом не було застосовано наслідки спливу позовної давності про що відповідачем було подано відповідну заяву, оскільки строк дії картки, виданої 15 вересня 2006 року, закінчився 15 вересня 2008 року, а доказів про отримання відповідачем нової картки за договором від 15 вересня 2006 року позивачем не надано. Крім того після серпня 2008 року відповідачем жодного платежу ні з карткового рахунку, ні на картковий рахунок здійснено не було, що підтверджується розрахунком, який наданий позивачем <…>.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи встановлені судами

Суди встановили, що 15 вересня 2006 року між ВАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та Особою 1 укладено договір про надання банківських послуг, який складається з заяви позичальника, умов, правил надання банківських послуг, та тарифів банку, на виконання якого позивач відкрив відповідачу рахунок із встановленим кредитним лімітом у розмірі 2900 грн. на кредитну карту, з щомісячним внесенням на погашення кредиту платежу в розмірі 7% від суми заборгованості, які складаються з частини заборгованості по кредиту та нарахованих до сплати процентів за ставкою 36% річних.

У заяві зазначено, що відповідач ознайомлений та згоден з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, а також надав згоду про те, що ця заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

До кредитного договору банк додав витяг з умов та правил надання банківських послуг та правила користування платіжною карткою.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, у зв’язку з порушенням Особою 1 зобов’язань за вказаним договором виникла заборгованість за процентами за період з 22 жовтня 2011 року до 21 жовтня 2014 року у сумі 5331,83 грн., нарахованих на прострочену заборгованість, яка утворилась станом на 21 жовтня 2014 року у розмірі 2 447,49 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Читайте также:  Курс гривни на межбанке 18 сентября обновил трехлетний максимум

У статті 526 ЦК передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК).

Частиною другою статті 1054 ЦК встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення §1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв’язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого кодексу позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 15 вересня 2006 року процентна ставка не зазначена.

Позивач, обґрунтовуючи позов про стягнення процентів за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15 вересня 2006 року, посилався на умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід’ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та правила надання банківських послуг, правила користування платіжною карткою розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Читайте также:  Два новых комитета НААУ будут оказывать правовую помощь бизнесу

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у ЦПК в редакції закону №2147-VIII (частина шоста статті 81).

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Умови та правила надання банківських послуг, а також правила користування платіжною карткою, які містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 вересня 2006 року шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Суди попередніх інстанцій вказаних обставин та вимог закону не врахували та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за процентами у розмірі, який визначено договором, оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження прийняття відповідачем умов, якими передбачено розмір процентів за користування кредитом, що є неприпустимим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК суд касаційної інстанції повинен здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, — у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу задоволено та рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові, то сплачений судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у сумі 587,96 грн. підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416, 436 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ТАТ КБ «ПриватБанк» до Особи 1 про стягнення заборгованості за процентами відмовити.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь Особи 1 587,96 грн. (п’ятсот вісімдесят сім гривень 96 копійок) судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

пять + четырнадцать =

наверх