360 Прокурор в суде лишь помагает защищать интересы государства, - ВС

Прокурор в суде лишь помагает защищать интересы государства, – ВС



01.03.2019 16:18

Защищать интересы государства должны в первую очередь соответствующие субъекты властных полномочий, а не прокурор. Такое заключение сделал ВС в постановлении №465/3551/16, текст которого печатает «Закон и Бизнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

9 січня 2019 року                            м.Київ                   №465/3551/16

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є. (суддя-доповідач),
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І., КОРОТУНА В.М., КУРИЛО В.П. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Особи 3 та Львівської міської ради на рішення Апеляційного суду Львівської області від 2.03.2017,

ВСТАНОВИВ:

<…> У червні 2016 року Львівська міськрада звернулася до суду з позовом до Особи 3 про визнання права власності за територіальною громадою м.Львова на самочинно збудований будинок за Адресою 1.

Позовна заява мотивована тим, що у 2002 році Особі 6 було дозволено завершення самовільно розпочатої добудови до житлового будинку за Адресою 2.

У подальшому рішенням Виконавчого комітету Львівської міськради від 4.04.2003 Особі 6 було дозволено проектування індивідуального житлового будинку за Адресою 1. Однак Особа 6 усіх вимог рішення виконавчого комітету не виконав, зокрема не отримав дозволу на виконання будівельних робіт, не ввів об’єкт в експлуатацію. Крім того, зазначений об’єкт зведений на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети.

Інформація 1, Особа 6 помер, його спадкоємцем є дружина Особа 3.

Посилаючись на приписи ст.10 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та п.5.1.2 Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва в м.Львові, затвердженого рішенням ВК Львівської міськради від 9.09.2011 №835, міськрада просила задовольнити позов.

У червні 2016 року Особа 3 звернулася до суду із зустрічним позовом до Львівської міськради про визнання права власності на будинок за Адресою 1.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що Особа 6 на виконання рішення ВК Львівської міськради від 4.04.2003 отримав необхідну дозвільну документацію. Індивідуальний житловий будинок за Адресою 1 відповідає державним стандартам, будівельним нормам і правилам, що підтверджується позитивними висновками за результатами технічного обстеження конструкцій житлового будинку, виготовленими ЛКП «Архбуднагляд» та технічним паспортом на садибний житловий будинок за Адресою 1.

Оскільки будівництво є завершеним з дотриманням усіх державних стандартів, будівельних норм і правил та не порушує прав інших осіб, відповідач просить суд визнати за нею право власності на спірний будинок.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 4.07.2016 у задоволенні первинного позову Львівської міськради відмовлено. Зустрічний позов Особи 3 задоволено.

Визнано за Особою 3 право власності на індивідуальний житловий будинок за Адресою 1.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні первинного позову, виходив з недоведеності міськрадою того, що спірний будинок на момент його будівництва був самочинним.

Задовольняючи зустрічний позов Особи 3, суд виходив з доведеності та обґрунтованості її позовних вимог.

Рішенням АСЛО від 2.03.2017 апеляційну скаргу Львівської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Львівської міськради задоволено. Рішення Франківського райсуду від 4.07.2016 в частині задоволення зустрічного позову Особи 3 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову. У решті рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що житловий будинок за Адресою 1 є самочинним будівництвом, тому право власності на нього не винила ні у спадкодавця, ні в його спадкоємця, оскільки такі особи були лише власниками будівельних матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва та могли увійти до предмета спадщини. Крім того, оформлення права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відноситься до компетенції органів місцевої влади, а суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

Читайте также:  Песах-2019: дата празднования еврейской Пасхи в 2019 году

У квітні 2017 року Особа 3 та Львівська міськрада подали касаційні скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, у яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати зазначене рішення апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову Особи 3.

Касаційні скарги мотивовані тим, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою Львівської місцевої прокуратури №3, не врахував, що порушень будь-яких прав та інтересів територіальної громади м.Львова на земельну ділянку не було; рішення органів місцевого самоврядування м.Львова, які діють від імені територіальної громади м.Львова, було надано дозвіл на забудову земельної ділянки за Адресою 1. Доказів скасування рішень органів місцевого самоврядування, яким дозволена забудова земельної ділянки, немає. Тому підстави для вступу прокурора у справу були відсутні. Матеріалами справи узгоджується що будівництво житлового будинку за Адресою 1 здійснювалося на підставі чинних рішень компетентних органів місцевого самоврядування, тому підстав уважати, що вказаний будинок на момент будівництва був самочинним немає. Тому право Особи 3 може бути захищено в обраний нею спосіб.

Відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не подано.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення первинного позову Львівської міськради не оскаржується в касаційному порядку, тому в цій частині не є предметом касаційного перегляду (ст.400 ЦПК).

У ст.388 ЦПК передбачено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є ВС.

Справа надійшла до ВС.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

<…> Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (Korolev v. Russia (№2), №5447/03, §33, від 1.04.2010; Menchinskaya v. Russia, №42454/02, §35, від 15.01.2009).

Згідно з п.3 ч.1 ст.1311 Конституції в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik v. Ukraine, №15123/03, §45, 6.12.2007).

Тлумачення п.3 ч.1 ст.1311 Конституції з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції).

У п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є закон «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.

Читайте также:  American Music Awards 2019: список переможців

У ч.3 його ст.23 передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому в ч.4 цієї статті.

Тлумачення ч.3 ст.23 закону «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб’єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб’єкта владних повноважень, який, усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб’єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з ч.4 ст.23 закону «Про прокуратуру» прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб’єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Так, звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду, Львівська місцева прокуратура №3 зазначила про те, що місцевий суд, ухвалюючи рішення про визнання за Особою 3 права власності на будинок за Адресою 1, не врахував, що він збудований на ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила будівництво, тому є самочинним будівництвом. За таких обставин, в Особи 3 фактично були відсутні підстави для звернення до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на будинок, оскільки в неї не виникло право щодо вказаного будинку як об’єкту цивільних прав; таке право не є порушене, тому й місцевим судом було безпідставно здійснено захист її прав шляхом визнання права власності на майно. Ділянка, на якій збудовано спірний будинок, є комунальною власністю і відповідно до п.12 «Перехідні положення» ЗК перебуває у віданні Львівської міськради. У даному випадку порушено інтереси держави в особі Львівської міськради, оскільки створені передумови для вибуття з власності територіальної громади земельної ділянки, на якій здійснено незаконне будівництво. При цьому органом місцевого самоврядування не вжито будь-яких заходів до скасування рішення місцевого суду, що свідчить про неналежне здійснення ним своїх повноважень та є підставою для втручання органів прокуратури в розгляд вказаної справи.

Читайте также:  В мелком опте 17 сентября отмечался рост цен на бензины А-92 евро, А-95 евро и ДТ

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Львівської міськради «Про проектування та будівництво гр. Особи 6 індивідуального житлового будинку за Адресою 1» від 4.04.2003 дозволено Особі 6 проектування індивідуального житлового будинку за Адресою 1.

10.10.2003 начальником управління архітектури і містобудування міськвиконкому Особою 6 затверджено архітектурно-планувальне завдання «Про проектування та будівництво індивідуального житлового будинку за Адресою 1» та погоджено місце розташування земельної ділянки для будівництва вказаного будинку.

Вказані рішення органів місцевого самоврядування є чинними та ніким не оспорюються.

Приймаючи до розгляду апеляційну скаргу Львівської місцевої прокуратури №3 та переглядаючи рішення суду першої інстанції за вказаною апеляційною скаргою, апеляційний суд не перевірив та не встановив наявності виключного випадку для подання апеляційної скарги Львівською місцевою прокуратурою №3 в інтересах держави в особі Львівської міськради. Зокрема, не з’ясував, у чому саме полягає неналежне здійснення суб’єктом владних повноважень — Львівською міськрадою — відповідних повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади м.Львова. Апеляційний суд не перевірив дотримання прокурором порядку, встановленого ч.4 ст.23 закону «Про прокуратуру» при зверненні до апеляційного суду з апеляційною скаргою в інтересах Львівської міськради.

Натомість апеляційний суд тільки констатував факт, що оформлення права власності на самочинне збудоване нерухоме майно належить до компетенції органів місцевої влади, а тому суд не може замінювати органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо здійснення ними повноважень, установлених Конституцією та законами.

Саме лише посилання в апеляційній скарзі на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття апеляційної скарга для розгляду не достатньо.

Крім того, Львівська міськрада не оскаржувала рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні її позову, не оскаржила рішення апеляційного суду в частині задоволення позову, а подану касаційну скаргу мотивувала обґрунтуванням незгоди з прийняттям апеляційним судом апеляційної скарги в інтересах ради та з висновками апеляційного суду саме в частині відмови в задоволенні зустрічного позову Особи 3. Зазначене не є безумовною підставою вважати, що вона неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади м.Львова.

З урахуванням наведеного доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що переглядаючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою Львівської місцевої прокуратури №3, апеляційний суд порушив норми процесуального права.

У зв’язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване рішення апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову Особи 3 до Львівської міськради про визнання права власності на будинок в силу вимог ст.411 ЦПК скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.400, 409, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Особи 3 та Львівської міської ради задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 2.03.2017 в частині вирішення зустрічного позову Особи 3 до Львівської міської ради про визнання права власності на будинок скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення апеляційного суду в частині скасування втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

пять − четыре =

наверх